Читать реферат по сельскому хозяйству: "Роль митної служби в запобіганні епіфітотій в Україні" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

У Древньому Римі вважали, що іржавинні хвороби пшениці посилають божества Рубигус і Робиго, і щороку римляни приносили їм жертви, благаючи не губити посіви.

Про руйнівну силу захворювань рослин у вигляді запалів, опіків, борошнистої роси, іржі, що призводили до значних негативних економічних і соціальних наслідків, повідомлялося в працях великих грецьких і римських філософів і учених: Демокрита (460 років до н.е.), Арістотеля (384 р. до н.е.), Теофраста (372 р. До н.е.) та ін.

По повідомленню Дж.К. Цадокса (Zadocs, 1974), першим епіфітотіологом можна рахувати італійця Дж. Таржионі-Тоцетті, що опублікував в 1767 р. свої дослідження по епіфітотіології іржі пшениці.

В цілому в розвитку епіфітотіології можна виділити наступні основні періоди розвитку:

. Добактеріологічний (до останньої чверті XIX ст.) - підготовчий (початковий період). Відбувалося накопичення даних про частоту і умови розвитку епіфітотій, без знання природи збудника.

. Аутекологічний (кінець Х1Х - перша половина ХХ ст.). З'ясування відношення окремих організмів і видів до умов зовнішнього середовища. В якості організму у фітопатології прийнято "хворе тіло" рослин, а в ентомології - вид як однорідна одиниця. Спад розвитку епіфітотіології, становлення і розквіт інфекційної патології рослин.

. Синекологічний (60-80-і рр. ХХ в).

Вивчення динаміки хвороб і популяцій шкідливих організмів в екосистемах. Відродження епіфітотіології на рівні математичного аналізу і моделювання, а також гіпотез про динаміку популяцій шкідливих організмів.

. Становлення системного світогляду( з 90-х рр. ХХ ст.)

Інтеграція знань аутекологічного і синекологічного періодів на основі еволюційно-екологічної методології. Формування епіфітотіології як самостійної екологічної науки по захисту рослин, предметом якого є епіфітотичний процес в усіх формах його прояву: спорадичної захворюваності, епіфітотичного спалаху, епіфітотії, панфітотії.

Таким чином, епіфітотіологія повільно розвивалася в надрах фітопатології, як один з її розділів, аж до 60-х рр. ХХ століття, хоча необхідність більш високого становища цієї науки в захисті рослин ставала все очевидніше [1, c. 218].

В середині Х1Х ст. епіфітотії хвороб рослин проявили себе як національні лиха. У Ірландії із-за епіфітотії фітофтороза картоплі в 1845-1869 рр. померли від голоду близько 1 млн. чоловік і близько півмільйона жителів емігрували. Збір какао в країнах Латинської Америки в 1864 р. знизився на 60% в наслідок поразки рослин гнилі.

У 1880 р. епіфітотія іржі згубила урожай кавових плантацій на Цейлоні. Відома епіфітотія оїдіуму винограду, що виникла в Х1Х ст. у Франції привела до різкого (на 80%) зниження виробництва вина.

Основоположником вітчизняної епіфітотіології вважають К.М. Степанова. Його роботи по аеробіології фітопатогенних мікроорганізмів набули світової популярності.

К.М. Степанов і П.Е. Чумаків, розглядають епіфітотіологію як вчення про масові захворювання, а в практичному плані - як розділ фітопатології по прогнозуванню хвороб рослин. У зв'язку з цим завдання епіфітотіології вони бачили у вивченні причини виникнення масових спалахів хвороб рослин.Таблиця 1. Дані про шкідливість хвороб

Похожие работы