Читать реферат по религиоведению: "Історія релігійних вірувань в Україні" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

храми стоять на місці язичницьких капищ, свято Різдва Христового святкує язичницький Коляда, свято Івана Хрестителя — язичницький Купайло, святий Власій заступив язичницького Велеса (обидва захисники тварин) і т. д.

Інша визначна риса києворуського християнства — постійна боротьба з Візантією за організаційну та ідеологічну незалежність. У 1039 р. Ярослав Мудрий домігся для києворуської церкви статусу митрополії, а 1051 р. на посаду митрополита було обрано русича Іларіона. Іларіон Київський став автором першого в історії України історіософського твору — "Слова про закон та благодать".

Ще одну спробу піднести статус києворуської церкви було зроблено разом із обранням на посаду митрополита другого, після Іларіона, русича — Климента Смолятича, але вона виявилася невдалою.

В ідеологічному аспекті важливим є розуміння окремішності характеру києворуського православ’я стосовно візантійського. Безперечно, хоча християнство на Русі було прийнято до формального розколу церкви на східну та західну в 1054 р., князь Володимир перейняв східну — православну обрядову версію християнської релігії. Проте для Візантії, фактично батьківщини християнства, на початку ІІ тис. важливим був богословсько-філософський аспект релігії, побудова стрункої догматичної системи, про що свідчать Вселенські собори, війна з іконоборством і т. ін.

Київська Русь у релігійному житті, як свідчать тодішні тексти, апелювала до раннього християнства. Для київських мислителів актуальними були проблеми християн I—IV ст. н. е. — проблеми життя і смерті, буття людини у світі, суспільстві, історії.

3. Після підкорення Київської Русі ханом Батиєм її територія остаточно поділилася на різні зони впливу. Православна церква за таких умов стає важливим політичним знаряддям. З одного боку, вище київське духовенство зав’язало тісні стосунки з римською курією, яка від імені Західної Європи шукала політичного й релігійного порозуміння з огляду на татарську загрозу; з іншого боку, татарські хани видали православній церкві гарантії фізичної та юридичної недоторканності, навіть дозволили провадити серед татар місіонерську роботу — 1261 р. в Сараї, столиці Золотої Орди, було засновано православну єпархію. Але вже з XIV ст. на перший план вийшла боротьба спершу між руськими князями, а згодом із іншими державами за митрополичу кафедру.

З 1240 р. митрополити Київської Русі не жили в Києві. У 1299 р. вони остаточно перенесли свою кафедру до Володимира-на-Клязьмі, а з 1325 р. — до Москви. У відповідь галицькі князі, а згодом польські королі, домоглися створення окремої Галицької митрополії (1302—1347 рр. та 1371—1391 рр.) з юрисдикцією над Західною Україною та Західною Білорусією. Створити Литовську митрополію в 1317 р. та 1376 р. намагалися литовські князі. Тільки протягом XV ст. виникла окрема автономна церква з центрами в Києві та Вільні (Вільнюсі), що охоплювала всіх православних на території України та Білорусії, а згодом єдиної Речі Посполитої.

Помітним явищем релігійної ситуації в Україні ХІІІ—XV ст. були єресі. Поява цих єресей свідчила, що християнство вже стало основою духовного життя наших предків, остаточно витіснивши язичництво. Раціоналістичні єресі поставали з перекладу, вивчення та неортодоксального тлумачення Святого Письма, що призводило до заперечення