підготуватись до наступного маневру, а з іншого – вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар’єри для вступу в галузь, які пов’язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток.
Для спрощення механізму розвитку ціни галузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою “витрати плюс”. У цьому разі для визначенні ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Перевага такого методу полягають у його простоті.
Метод розрахунку ціни “витрати плюс” добре суміщається з таємним олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них, щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.
Таким чином олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції, тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.
IV. ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО РИНКУ Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.
Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому координати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".
Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію олігополістичної галузі.
На думку деяких економістів, олігополія — це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чиста монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія. Отже, рекомендується відповідним чином удосконалити антимонопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.
Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття
Похожие работы
Тема: Україна в умовах Незалежності |
Предмет/Тип: История (Реферат) |
Тема: Україна в умовах десталінізації |
Предмет/Тип: История (Реферат) |
Тема: Фірма в умовах монополії |
Предмет/Тип: Микроэкономика (Поиск информации) |
Тема: Україна в умовах незалежності |
Предмет/Тип: История (Реферат) |
Тема: Пропозиція в умовах олігополії |
Предмет/Тип: Микроэкономика (Реферат) |
Интересная статья: Быстрое написание курсовой работы