телевізійним тощо).
Головні мовні засоби: сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. З одного боку, у ньому широко використовується суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого – багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього, художні засоби – тропи і фігури. Всі лексеми, як правило, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Навіть при художньому домислі в публіцистичному стилі авторське "я" збігається з фактичним мовцем.
Публіцистичний стиль має такі підстилі: власне публіцистичний, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний.
Власне публіцистичний, або стиль засобів масової інформації (газети, часописи, радіо, телебачення, реклама).
Художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, нариси, есе).
Науково-публіцистичний стиль (критичні статті, аналітичні огляди, соціальні потреби). Художній стиль Художній стиль (художня мова, мова художньої літератури) – мова, яка моделює світ через конкретно-чуттєві образи й виконує естетичну функцію. Естетична функція художньої мови передбачає вплив мовних образів на емоції реципієнта, здатність розкривати вторинний зміст слова. До позамовних чинників художнього стилю належать естетичні, соціальні, психічні та інші засади мовно-художньої творчості. Художній стиль – це особливий спосіб мислення й усвідомлення дійсності. У ньому можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших складників, якщо це вмотивоване потребами мистецького зображення дійсності. Художній стиль обслуговує духовно-естетичну сферу життя народу.
Сфера використання художнього стилю – індивідуальна і колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.
Головне призначення – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.
Головні ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве живописання дійсності – людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема, в художніх творах), крім об'єктивності реального світу, існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.
Головні мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак); емоційно-експресивна лексика, різні види синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використання із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Повна свобода синтаксичного конструювання: використовуються всі семантико-граматичні типи речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики. На доборі та організації мовно-виражальних засобів позначається індивідуально-авторське світосприйняття,
Похожие работы
Интересная статья: Быстрое написание курсовой работы