Читать реферат по товароведению: "Метрологія — наука і практика вимірювання в економічній діяльності" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Наприкінці XVIII ст. на європейських ринках застосовували близько 100 футів, 50 миль, більш як 100 фунтів. У деяких державах, наприклад, в Австрії, майже кожне місто і навіть окремі торговельні майдани одного міста мали свої «пріоритетні» міри. Перерахунки однієї міри в іншу вимагали досить складних арифметичних дій: наприклад, англійський ярд (914 мм) не був кратний французькому туазу (1950 мм), а останній — російському аршину (711 мм) і т.д. Навіть тоді, коли кратність відношень мала місце, вона не була системною. Так, у Росії миля дорівнювала семи верстам, верста — 500 саженям, сажень — трьом аршинам, аршин — чотирьом чвертям, чверть — чотирьом вершкам. Не відразу збагнеш, скільки у милі вершків! Поряд з цим існувала ще одна проблема. У процесі використання робочі міри втрачали свій номінальний розмір, а для їх порівнювання не існувало надійного, незалежного від людської волі еталона. Саме це і спонукало в кінці XVIII ст. учених, прогресивних промисловців, комерсантів до створення нової, загальної для всіх країн системи мір, яка, як писав один із учених Франції, «була б гідна людей свого освіченого часу і не могла б залежати від сваволі людини, а була б запозичена у самої природи».

За рішенням Національних зборів Франції Паризька академія наук у 1790 р. створила комісію, до якої ввійшли видатні вчені: математик Жорж Луї Лагранж, астроном П’єр Симон Лаплас, геометр Гаспар Монж, геодезист і математик Жан Шарль Борда і економіст Жан Антуан Кондорсе. Саме ці вчені запропонували прийняти за основну одиницю міри довжини одну десятимільйонну частину чверті меридіана Землі. На підставі чого виникла ця ідея? На жаль, про це не написано в шкільних підручниках, хоча відомо, що відносно точно величину земної кулі виміряв ще давньогрецький математик, астроном і географ Ератосфен Киренський, який жив близько 276—194 рр. до н.е. і, як і Аристотель, вважав, що Земля — куля. За його вимірами, у перерахунку на сьогоднішні міри, довжина меридіана становить приблизно 40 000 км. Як це йому вдалося? Ератосфен знав, що в день літнього сонцестояння в єгипетському місті Сиєна (сучасний Асуан), коли Сонце стоїть у зеніті, його промені освітлюють дно глибоких колодязів. У той же час, за його вимірами, в Александрії (на північ від Сиєни) Сонце відставало від зеніту на 7˚12΄, що становить 50 частку кола (меридіана Землі). Відстань між Сиєною і Александрією була відома — 5000 грецьких стадій (1 стадія — близько 175 м), звідки окружність земної кулі визначалася так: 5000  50 = 250 000 стадії. Зазвичай засоби вимірювання за часів Ератосфена були недосконалі, і його досить точні вимірювання — скоріше випадковість, ніж достовірність. Але ідея французьких учених виміряти довжину Земного меридіана була та сама, що і у Ератосфена. Протягом шести років (1792—1798) під керівництвом французьких учених Деламбре і Мешена геодезисти і математики виконували градусне вимірювання довжини Паризького меридіана від Дюнкерка (на півночі Франції) до міста Монж на півдні поблизу Барселони.

Одиницею виміру слугував французький туаз (близько 1,95 м). За нову одиницю була прийнята 1/10 000 000 частка чверті меридіана і названа метр (від грецьк. μέτρον — міра), а система мір на її основі отримала назву метрична. Кожна похідна одиниця послідовно збільшувалася кратно до 10 і мала назву від грецьких слів дека

Похожие работы