(Назад)
(Cкачать работу)Реферат на тему:
Шляхи підвищення якості підготовки аграрних інженерів
У структурі окремої галузі знань-1001 “Техніка і енергетика аграрного виробництва” — виділено два самостійні напрями: 6.100101 “Енергетика та електротехнічні системи в агропромисловому комплексі” та 6.100102 “Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва”. Як підвищити якість підготовки фахівців цього профілю, адже сучасність висуває суворі вимоги до молодого спеціаліста?
Інженер має стати найголовнішою людиною на селі” — ця думка, висловлена в одній із доповідей, стала фактично лейтмотивом “круглого столу” провідних фахівців виробництва, науковців і науково-педагогічних працівників із питань підвищення якості підготовки фахівців галузі знань 1001 “Техніка та енергетика аграрного виробництва”, що відбувся наприкінці осені в Міністерстві аграрної політики України під головуванням заступника міністра аграрної політики Олександра Шевченка.
“Питання кадрів — питання номер один на селі” — з цим твердженням складно не погодитись. Ця сентенція лунає дедалі голосніше, адже старі кадри відходять, молодь не надто поспішає на роботу до селищ, а перед аграрними вищими навчальними закладами вималювалася “Проблема’2009”. Ця проблема зумовлена демографічною кризою, що панувала в Україні на початку 90-х років минулого століття. 1992-й — перший по-справжньому кризовий рік. Відтак, і тих, кому 2009-го має виповнитися 17, хто за віком підходить під визначення “абітурієнт”, буде небагато. Звідси випливає жорсткіша конкуренція за абітурієнта і, не виключено, злиття або ліквідація окремих університетів (у всякому разі, думка про це пролунала на “круглому столі”).
Микола Даценко, директор Департаменту інженерно-технічного забезпечення Міністерства аграрної політики України: “Якщо говорити про те, яким сьогодні має бути інженер, яким має бути спеціаліст, підготовлений у внз, то тут слід звернути увагу на кілька моментів. Більше уваги потрібно приділяти питанням енергетики. Причому біоенергетику треба вивчати не в цілому, а за блоками (Кіотський протокол, біопаливо розподілити за видами: біодизель, біоетанол, питання енергозбереження). Тобто вкрай потрібно дати базові знання, щоб людина, яка прийшла на виробництво, орієнтувалася, що слід робити насамперед. Енергетика виходить на перший план, і молодій людині потрібно більше дати знань про практичну енергетику на практичних заняттях у провідних господарствах, які треба визначити для проходження практики. Ще одна важлива річ — аграрна логістика. Це має бути окремий серйозний предмет”.
Тетяна Іщенко, директор Департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва Міністерства аграрної політики України: “Неабиякою проблемою освіти є непідготовлений викладач. Технологія пішла вперед. І викладачам потрібно читати не те, що читається, а те, що потрібно виробничнику. Хоча, звісно, будь-яка база у навчальному закладі відставатиме від сучасного виробництва. Та ми працюємо над тим, щоб навчити викладача. А найголовніше — навчити студента вчитися”.
Важливим плюсом українських аграрних університетів є поступова й послідовна інтеграція в світову освітню систему. Так, Національний аграрний університет (щоправда, це вже колишня назва лідера на ринку аграрної освіти України,