Читать реферат по истории экономики, экономических учений: "Податкова політика польської влади у аграрному секторі Галичини міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Податкова політика польської влади у аграрному секторі Галичини міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)

Малопродуктивне сільськогосподарське виробництво було економічною основою життя галицького селянства міжвоєнного періоду. Перша світова, польсько-українська війни, відсталі методи господарювання, малоземельність господарств, пригірська місцевість, відсутність достатньої кількості шляхів комунікацій та визиск чужоземної буржуазії стали головними причинами важкого становища селянина-українця Галичини (рільника).

Селянські сім’ї, як правило, були багатодітними, а господарства роздрібленими і економічно неспроможними для виготовлення сільгосппродукції на ринок. Згідно даних польського перепису 1921 р. 30 тисяч поміщиків мали у своїй власності 47,3 % землі, в той час як 2,1 мільйона селян – 14,8 % [1, с. 28]. За переписом 1931 р. 88 % селянських господарств Львівського, 86,6 % Тернопільського й 82,5 % Станіславського воєводств володіли земельними наділами до 5 га, що згідно законодавства суперечило нормам економічної самостійності [1, с. 63]. Селянські господарства у своїй більшості не були спроможними виробити необхідну продукцію навіть для задоволення власних потреб.

Тогочасна сільськогосподарська наука роз’яснювала, що лише 5 осіб із селянської сім’ї може обробити і прожити на 10 морґах (5 га чи 5 дес.), а реально виходило навпаки – 10 осіб на 5 морґах. Українські селяни не були «лінивими», як дозволяли собі писати про них чужинці («Рольник» 1930 р, ч. 10, с. 161) [2], а об’єктивні умови складалися впродовж століть не на їх користь.

Галичина залишалася аграрним соціумом із слабо розвинутою торгівлею і надлишком робочої сили. Низький відсоток міського населення свідчив про економічну відсталість регіону. Так, у 1921 р. із 6,9 мільйонів населення Західної України 76,3 % було зайнято в сільському й лісовому господарстві, а в промисловості, ремеслі, торгівлі й на транспорті всього 15,7 % [3, с. 30]. При цьому необхідно врахувати, що за національною приналежністю робітники, службовці й буржуазія були перважно поляками та євреями.

Споконвіку важким тягарем на плечі селян лягали державні податки, штрафи та різноманітні повинності (ремонт доріг, мостів, дамб, скотопрогонів і т. д.). Так звані шарварки – спільні додаткові трудові повинності селян з будівництва та ремонту шляхів, мостів, гребель, будівель, меліорації полів тощо. Такі повинності в різниз місцевостях могли сягати кілька десятків робочих днів на рік. На ніщо більше так не відказували селяни, як на податки, які часто змінювалися і у своїй більшості неграмотним людям було надзвичайно важко у них розібратися. Тим більше, що їх необхідно було сплачувати протягом цілого року. Селянин змушений був продавати збіжжя, худобу, городину на ринку, де монополію утримували єврейські перекупники (посередники) і диктували низькі ціни. Найголовнішими податками вважалися – ґрунтовий, доходовий, від нерухомості, маєтковий. Крім цих існували державний, подорожній, шкільний, за коня, за пасіку, за собаку й т. д.

Ґрунтовий податок опирався на ґрунтовий кадастр. Він встановлювався в залежності від угіддя (сіножаті, ліси, рілля) і класу ґрунту. Ґрунтовий податок платився двічі на рік: в часі від 15 березня до 15 квітня й 15 жовтня – 15 листопада. У випадку повені, граду, розповсюдження

Похожие работы