Читать поиск информации по политологии: "Історичні аспекти становлення виборчої системи України" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Пошукова робота:

Історичні аспекти становлення виборчої системи України

Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від середини І тисячоліття до Різдва Христового, коли у народів і племен Північного Причорномор’я з’являються перші державні утворення.

Відомості про основні племена, які жили на цих теренах, подає грецький історик Геродот (V cтоліття до н. е.) [1]. У VІІ столітті до н. е. у скіфів, жителів території сучасної України, утворюється могутній племінний союз. Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, передусім союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям – “царям”, які очолювали скіфське військо під час походів. Влада “царів” передавалась у спадщину, але кандидатури “царя” та його наступника затверджувалися народними зборами [2, с. 7].

У Давньоруській державі функціонували народні збори – віче. Із племінних сходів давніх слов’ян вони перетворилися на зібрання, в яких брали участь вільні дорослі жителі міста – купці, ремісники та ін. Але вирішальну роль у них відігравала міська феодальна верхівка – “бояри” і “старці градські”. Важливою функцією віча було комплектування народних ополчень і обрання їх ватажків. Віче скликалося під час облоги міста, перед початком воєнних походів, на знак протесту проти політики князя. Виконавчим органом такого зібрання була рада. У зв’язку з тим, що віче збиралося рідко, рада не тільки репрезентувала його, але фактично й заміняла. Правила в ній міська знать [3, с. 103].

На думку іншого дослідника, “віче за князів стало більше залежати од князя, як було то раніше, але все ж не раз і князь мусив слухати його поради. Як ми бачили не раз, віче настановляло і прогонило князів і мало таки чималий вплив на діла політичні. Віче скликав князь з своїх дружинників, з старших місцевих жителів, а часом на віче кликали і духовенство та людей з інших міст і навіть з сел. По городах та селах були свої віча, котрі сходилися на раду про свої спільні господарські справи, і віче те усім керувало і усьому давало порядок” [4, с. 103]. Органом місцевого селянського самоврядування була верв – сільська територіальна громада [5, с. 12 – 21].

Згодом замість віча князь починає збирати раду наближених феодалів, землевласників, духовенства – бояр. Із зміцненням влади князів і державного апарату діяльність віча відмирає. Виняток становили лише віча у Пскові та Новгороді.

Виборчі засади були властиві українському козацтву від самого його виникнення в XVI столітті. “Козаки, що поселилися в Січі, носили назву „запорожців”, а весь табір їх звався “кошем”. Вони вибирали вільними голосами на “раді” головного начальника, званого “кошовим отаманом”. Кош ділився на ‘‘курені”, а кожний курінь був під начальством вибраного “курінного отамана” [6, с. 247].

Верховною законодавчою владою в державі запорозьких козаків – Січі – була січова рада. Збиралась вона регулярно у визначені строки – 1 січня і 1 жовтня щороку. Вона ж обирала терміном на один рік виконавчу владу – військову старшину Січі, до якої входили кошовий отаман, військовий суддя і військовий

Похожие работы