Читать курсовая по теории государства и права: "Покарання та його види" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це положення відтворене у ч. 2 ст. 2 КК.

По-друге, покарання є саме примусом. Серед усіх заходів державного примусу воно є найбільш суворим. Покарання призначається й виконується незалежно від волі винного відчужи на собі державний примус. Відбуття покарання після вступу вироку в законну силу є обов'язковим для засудженого. Ухилення від відбуття покарання саме по собі є злочином.

По-третє, покарання полягає в обмеженні прав і свобод засудженого.

Згідно з ч. З ст. 63 Конституції засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду [4,с.227].

Саме ці обмеження виступають у якості кари за вчинений злочин. Кара становить зміст покарання, вона відсутня в інших заходах державного примусу. Обсяг кари залежить від тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання. Позбавлення й обмеження, які несе з собою кара, можуть бути фізичного, матеріального та морального характеру (часто вони збігаються одночасно).

Позбавлення волі має місце при довічному позбавленні волі, позбавленні волі на певний строк, арешті. Обмеження волі має місце в таких покараннях як обмеження волі й тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Обмеження трудових прав здійснюється при позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських роботах, виправних роботах, службовому обмеженні для військовослужбовців.

Негативні наслідки матеріального характеру тягнуть за собою штраф і конфіскація майна .

Але покарання не повинні завдавати засудженому фізичних страждань або принижувати його людську гідність (ч. З ст. 50 КК). Це положення випливає з конституційної норми про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 28 Конституції) [4,с.228].

По-четверте, шляхом призначення покарання суд від імені держави висловлює негативну оцінку як самого злочину, так і особи, яка його вчинила. Ця оцінка є не тільки правовою, а- й моральною.

По-п'яте, покарання тягне за собою стан судимості, який викликає певні обмеження для особи й служить засторогою від вчинення нею нового злочину. Судимість властива тільки кримінальному праву. 1.2 Поняття мети покарання та її складові Мета покарання — це кінцевий результат, якого бажає досягнути держава в ході застосування судом до особи такого особливого заходу державного примусу, яким є кримінальне покарання [4,с.228].

Меті покарання впродовж століть приділяли велику увагу найвидатніші філософи, теологи, юристи. За підрахунками видатного вченого професора М. Д. Сергієвського, починаючи з часів Гуго Гроція (1583-1645) стосовно покарання було висунуто 24 нових філософських системи і близько 100 теорій, які були різновидами цих систем. І сьогодні є різні підходи щодо вчення про мету (цілі) покарання у світовій теорії і практиці боротьби зі злочинністю.

Всі ці теорії

Похожие работы