Читать доклад по всему другому: "Гуцульська різьба: екскурс в минуле" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Гуцульська різьба: екскурс в минуле.

Серед усіх видів декоративно-ужиткового мистецтва різьба по дереву є чи не найулюбленішою й найпоширенішою в народі.

Конкретні соціально-економічні, історичні та географічні умови спричинилися до створення самобутніх видів декоративного мистецтва Гуцульщини, виділили його серед інших осередків народної художньої творчості в Україні. Багаті природні запаси деревини сприяли широкому розвиткові різьбярства, яке стало нині чи не найпопулярнішим і найулюбленішим мистецьким ремеслом місцевих майстрів.

Художня обробка дерева — це численні вироби з нього, різноманітні за формами, технічними засобами виконання й декорування. Побутове призначення їх визначило характер художньо-технічних прийомів обробки дерева. Уже здавна гуцульські різьбярі славилися досконалою професійною майстерністю створення різних за характером виробів, починаючи від меблів і завершуючи дрібними побутовими речами.

З предметів хатнього вжитку на Гуцульщині прикрашувалися різьбою скрині, ліжка, мисники, полиці, посуд (миски, ракви-масельниці, барильця, баклаги, пляшки), вироби господарського вжитку (вази, тарниці-сідла, куш-ки, кісята), архітектурні частини (двері, одвірки, сволоки) та предмети, різні за призначенням (палиці, топірці, пістолети, рушниці).

Початки розвитку різьби по дереву сягають раннього слов'янського періоду історії західних земель України. В епоху Київської Русі вона, як і всі інші види промислів, досягла високого рівня. Під час татарських нападів цей вид художньої обробки дерева підупав, а в XVI — XVIII століттях знову почався період його розквіту.

Найдавнішими такими пам'ятками є ручні дерев'яні хрести. У Львівському музеї етнографії та художнього промислу зберігається хрест XVI століття. Цікаво, що на ньому нанесено мотиви плоскої різьби, які ще й досі вживаються на Гуцульщині і мають назви "кривульки" та "шнурочки". Усе це переконливе свідчить, що так звана гуцульська різьба по дереву тут лише розвинулася й сформувалася як вид високохудожнього оздоблення дерев'яних ужиткових виробів.

Найвизначнішими різьбярами II половини XIX століття були Ю. Шкрібляк та його сини Василь, Микола, Федір із с. Яворів Косівського району. Власне, цими іменами розпочинається нова епоха в розвитку різьби по дереву на Гуцульщині. Ю. Шкрібляк жив у середовищі, де шанували ремесло різьблення, випалювання та інкрустації. Початкові навички він ще юнаком набув у батька-бондаря. Згодом самостійно опанував токарство, різьблення й випалювання. Сконструював оригінальний токарний верстат, що давав змогу шукати нові форми виробів із дерева, які прикрашував різьбою. Спочатку були найпростіші "пасочки", а згодом орнаментальні мотиви ускладнювались. У трудовому процесі він об'єднував дві функції — духовну діяльність (пошук оригінального задуму, добір відповідного матеріалу, прийомів обробки, композиції) та фізичну працю (безпосереднє виготовлення виробів).

Майстер творчо підходив до справи, відомий як людина обдарована, допитлива, котра постійно в пошуках нового. Його цікавили не лише кінцевий результат, а й доцільність та довершеність прийомів і способів діяльності. Виробивши свій стиль творчості, максимально співвідносив його з індивідуальними якостями і здібностями. Йому притаманні

Похожие работы