Читать диплом по политологии: "Монархія як форма правління сучасного світу" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

ЗМІСТ Вступ

Розділ 1. Монархія як форма правління

1.1 Поняття монархії

1.2 Види монархій та їх характеристика

Розділ 2. Монархічна форма правління в сучасному світі

.1 Конституційна монархія як найбільш поширена

.2 Сучасний ісламський абсолютизм

.3 Нетипові форми монархій сучасності

Розділ 3. Перспективи розвитку монархії

.1 Основні тенденції та перспективи розвитку монархій в світі

.2 Течії українського монархізму

.3 Конституційно-правові шляхи запровадження в Україні інституту одноосібного монарха

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУПМонархія (від грец. monarchia - єдиновладдя, єдинодержавність) - форма управління державою , за якою найвища влада цілковито або частково зосереджена в руках єдиної особи монарха і є здебільшого спадковою.

В сучасному світі існує понад 230 держав і самокерованих територій, що мають міжнародний статус. Із них тільки 41 держава має монархічну форму правління. Не враховуючи декілька десятків територій, що знаходяться владою Британської корони.

Сьогодні монархія - це надзвичайно гнучка і багатолика система в діапазоні від родоплемінної форми до монархічного варіанту демократичної держави у багатьох європейських країнах.

Перше місце за кількістю країн з монархічною формою державності тримає Азія. Це прогресивна та динамічна Японія. Лідери мусульманського світу - Саудівська Аравія, Бруней, Кувейт, Катар, Йорданія. Бахрейн, Оман. Дві монархічні конфедерації - Малайзія і Об’єднані Арабські емірати. А ще - Таїланд, Камбоджа, Бутан.

Друге місце належить Європі. В основному усі монархії в даному регіоні є конституційними (Великобританія. Швеція, Норвегія, Іспанія, Данія та ін.). однак представлена і теократична монархія - Ватикан.

Третє і четверте місця займають Африка (Марокко, Лесото і Свазіленд) і Полінезія (Тонга).

Тим не менше, низка країн з республіканською формою правління вимушені миритись з наявністю на своїх територіях традиційних монархічних або родоплемінних утворень, і навіть закріплювати їх права в конституції. До таких можна віднести: Уганду. Нігерію, Індонезію, Чад та ін. Навіть такі країни як Пакистан та Індія, які ліквідували суверенні права монархів (ханів, султанів, раджів, магараджів) на початку 70-х рр. ХХ ст., часто вимушені приймати існування цих прав де-факто.

Як показує історичний досвід, в багатонаціональних державах цілісність країни перш за все пов’язана з монархією. Це можна прослідкувати в минулому, на прикладі Російської імперії, Австро-Угорщини, Югославії, Іраку. Режим, що приходить на зміну монархічному. Як це було, наприклад в Югославії та Іраку, вже не володіє тим авторитетом і вимушений застосовувати репресії, які не були притаманні монархічній системі управління.

Друга половина ХХ ст. дає декілька успішних прикладів повернення народів, що пережили епоху нестабільності, громадянських війн та інших конфліктів, до монархічної форми правління. Найвідоміший приклад - Іспанія. Іншим таким прикладом є Камбоджа. Так, 2007-й рік показав, що в умовах парламентської кризи, що виник через протиріччя фламандських і валлонських політиків, саме авторитет короля Альберта ІІ утримав Бельгію від розпаду на два самостійних державних утворення. Тоді я к відміна в 2008 р. в Непалі

Похожие работы